Місячні архіви: January 2015

Перебування іноземців на території України

n-ukr-2

Згідно зі ст. 26 Конституції України  іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни України, і є рівними перед законом, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Відповідно до Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  (зі змінами та доповненнями) поняття «іноземець» охоплює дві категорії осіб: іноземці – особи, які не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, та особи без громадянства – особи, яких жодна держава згідно зі своїм законодавством не вважає своїми громадянами.

Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечуються фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого – встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

В’їзд в Україну може здійснюватися:

  • іноземців та осіб без громадянства – за паспортним документом і за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в’їзду не встановлено законодавством України;
  • іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на постійне проживання та посвідки на постійне проживання;
  • осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, – за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон;
  • іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на підставі дозволу відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін, – за паспортним документом з відміткою про наявність дозволу на працевлаштування та посвідки на тимчасове проживання;
  • іноземців та осіб без громадянства, які навчаються у навчальних закладах України не менш як протягом одного року, – за паспортним документом.

Громадяни держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки, в’їжджають в Україну за дійсним паспортним документом, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

У разі втрати на території України паспортного документа іноземець та особа без громадянства повинен негайно письмово повідомити орган внутрішніх справ, який на прохання іноземця та особи без громадянства зобов’язаний видати йому про це довідку та надіслати відповідне повідомлення в Адміністрацію Держприкордонслужби України. Після отримання у дипломатичному представництві чи консульській установі своєї країни паспортного документа на підставі особистої заяви іноземця та особи без громадянства та клопотання сторони, що приймає, органом внутрішніх справ вирішується питання про продовження терміну перебування іноземця та особи без громадянства в Україні чи виїзд з України.

У разі зміни місця проживання іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, зобов’язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи.

Іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:

  1. протягом наданого візою дозволу в разі в’їзду з держав з візовим порядком в’їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
  2. не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду з держав з безвізовим порядком в’їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
  3. на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в’їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули:

  1. за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в’їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів – на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в’їзду в Україну.  
  2. за транзитною візою в разі вимушеної зупинки на території України у зв’язку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, – на період, необхідний для усунення таких обставин.
  3. за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів – на період не більш як один місяць.

Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. 

Для продовження строку перебування на території України іноземець та особа без громадянства і приймаюча сторона разом із заявою подають такі документи:

1. У разі, коли приймаючою стороною є фізична особа:

  • паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред’явлення повертається), копію його сторінок з особистими даними, візою (за наявності) і відміткою про реєстрацію та/або копію імміграційної картки (за наявності);
  • переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
  • паспортний документ фізичної особи, що є приймаючою стороною (після пред’явлення повертається), та копію його сторінок з особистими даними;
  • копію посвідки на постійне чи тимчасове проживання або іншого документа, що підтверджує законність перебування на території України (якщо приймаючою стороною є іноземець та особа без громадянства);
  • документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення для покриття витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України, чи гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов’язань із сплати всіх витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України та їх виїздом з України;
  • документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред’явлення повертається), та його копію, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, – письмову згоду власника (співвласника) такого житла. Якщо житло перебуває в державній або комунальній власності, замість документа про право власності подається видана організацією, яка здійснює експлуатацію житлового будинку, довідка про всіх повнолітніх осіб, місце проживання яких зареєстровано у такому житлі, та їх письмова згода на перебування іноземця та особи без громадянства;
  • чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
  • квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

2. У разі, коли приймаючою стороною є юридична особа:

  • паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред’явлення повертається), копію його сторінок з особистими даними, візою (за наявності) і відміткою про реєстрацію та/або копію імміграційної картки (за наявності);
  • переклад українською мовою сторінок паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений в установленому законодавством порядку;
  • паспортний документ керівника юридичної особи, що є приймаючою стороною, та/або уповноваженої ним особи (після пред’явлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними;
  • копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;
  • копію розпорядчого документа (наказу, витягу з протоколу, доручення тощо) про призначення працівників, які відповідають за оформлення документів іноземцям та особам без громадянства, засвідчену в установленому законодавством порядку;
  • документ, що підтверджує наявність фінансового забезпечення для покриття витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України, чи гарантійний лист приймаючої сторони про взяття на себе зобов’язань із сплати всіх витрат, пов’язаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України та їх виїздом з України;
  • документ про право власності або свідоцтво про державну реєстрацію права власності юридичної особи на житло, яке надається іноземцеві та особі без громадянства для перебування (після пред’явлення повертається), та його копію, а у разі, коли житло не належить приймаючій стороні, – письмову згоду власника (співвласника) житла чи уповноваженої ним особи;
  • чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра;
  • квитанція про сплату державного мита за продовження строку перебування або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.

Рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі:

  1. необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;
  2. необхідності охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
  3. коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;
  4. подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів;
  5. коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов’язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов’язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в’їзду в Україну;
  6. коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження;
  7. відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони.

Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду.

Іноземець та особа без громадянства у разі втрати на території України паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, повинні про це негайно письмово повідомити територіальний орган або підрозділ ДМС, який зобов’язаний видати довідку та надіслати відповідне повідомлення до Адміністрації Держприкордонслужби. У такому разі питання про продовження строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України чи їх виїзду з України вирішується після отримання ними в дипломатичному представництві чи консульській установі країни громадянської належності або походження чи попереднього постійного проживання паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, на підставі особистої заяви, копії довідки, виданої територіальним органом або підрозділом ДМС, про втрату такого документа та довідки, виданої Адміністрацією Держприкордонслужби, про перетинання державного кордону (в разі, коли строк перебування під час останнього в’їзду не продовжувався)Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Щодо відповідальності іноземців, то відповідно до статті 203 Кодексу про адміністративні правопорушення порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в’їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Недодержання іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні, виявлені в пунктах пропуску через державний кордон України, тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід звернути увагу, на те, що дія статті 203 КпАП не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в’їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Відповідно до статті 204 Кодексу про адміністративні правопорушення порушення посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, у тому числі іноземних суб’єктів господарської діяльності, що діють на території України, встановленого порядку працевлаштування, прийняття на навчання іноземців та осіб без громадянства, надання їм житла, а також інші порушення, якщо вони будь-яким чином сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Реєстрація іноземців в україні швидко та якісно.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку комунальної власності в порядку купівлі-продажу

Набуття фізичною особою права власності на земельну ділянку комунальної власності в порядку купівлі-продажу

1 Етап

n-ukr-1Подання заяви (клопотання) відповідно до сільської, селищної чи міської ради

У заяві зазначається:

  • місце розташування земельної ділянки
  • її цільове призначення
  • розмір та площа ділянки
  • згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (розмір такого внеску не може бути більшим, ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки)

До заяви додаються:

  • копія документа, що посвідчує особу

Розгляд заяви органом місцевого самоврядування – 1 місяць

За результатами розгляду:

  • Рішення про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки та про проведення експертної оцінки земельної ділянки – є підставою для укладення договору купівлі-продажу
  • Рішення про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови

2 Етап

Відведення земельних ділянок із земель комунальної власності

  1. слід звернутися до ліцензованої землевпорядної організації за виготовленням документації із землеустрою і
  2. подати документи згідно із ст.56 ЗУ «Про землеустрій»:

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об’єднання земельних ділянок, включає:

  1. пояснювальну записку;
  2. технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;
  3. копії заяв
  4. матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки;
  5. рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність
  6. акт прийому-передачі межових знаків на зберігання;
  7. акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності;
  8. кадастровий план земельної ділянки;
  9. перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера – індивідуального цифрового кода (номера) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.

Суттєво! Визначається він за результатами складення документації із землеустрою до її погодження та прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність (користування) в установленому порядку. Тобто, якщо раніше такі рішення приймались лише із зазначенням адреси, площі та цільового призначення земельної ділянки, яка підлягала наданню, що на практиці призводило до ситуації, коли одна ділянка могла передаватись двічі, то тепер вже таких помилок бути не зможе, адже кадастровий номер є унікальною індивідуалізуючою ознакою кожної окремої земельної ділянки.

Другою умовою набуття права власності на земельну ділянку є державна реєстрація речових прав на неї, яка здійснюється вже після державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Тобто, спочатку слід зареєструвати сформовану земельну ділянку на підставі документації із землеустрою з присвоєнням їй кадастрового номера в територіальних органах Державного агенства земельних ресурсів України, а вже далі буде проводитись процедура реєстрації права власності чи іншого речового права на неї в територіальних органах Державної реєстраційної служби України, діяльність якої координується Міністерством юстиції України.

Коротко розповімо про процедуру реєстрації земельної ділянки в органах Державного агенства земельних ресурсів України. Здійснюють таку реєстрацію державні кадастрові реєстратори, які є державними службовцями, мають відповідні посвідчення та власні печатки, а всі рішення стосовно реєстрації земельної ділянки, внесення відомостей про неї в Державний земельний кадастр приймають особисто під свою відповідальність.

До Державного земельного кадастру під час реєстрації земельної ділянки включаються такі відомості про неї:

  1. кадастровий номер;
  2. місце розташування;
  3. опис меж;
  4. площа;
  5. міри ліній по периметру;
  6. координати поворотних точок меж;
  7. дані про прив’язку поворотних точок меж до пунктів  державної геодезичної мережі;
  8. дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;
  9. відомості про інші об’єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;
  10. цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);
  11. склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв;
  12. відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;
  13. – відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;
  14. нормативна грошова оцінка;
  15. інформація про документацію із землеустрою та оцінки  земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Також відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів) та зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

  • заява за формою, встановленою Державним агенством земельних ресурсів України;
  • оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
  • документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа;
  • документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації земельної ділянки.

Варто знати! За строками державна реєстрація земельної ділянки не може перевищувати 14 робочих днів з дня подання відповідної заяви. Після реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі державний кадастровий реєстратор передає Державній реєстраційній службі України інформацію про:

  • державну реєстрацію земельної ділянки (дату державної реєстрації, орган, що здійснив таку реєстрацію);
  • кадастровий номер, площу, місце розташування земельної ділянки;
  • кадастровий план зареєстрованої земельної ділянки в електронній (цифровій) формі.

В свою чергу, Державна реєстраційна служба України одночасно з проведенням державної реєстрації речового права на земельну ділянку передає в орган, що здійснив її реєстрацію, інформацію про суб’єкта права власності чи іншого речового права, якому належить така земельна ділянка (прізвище, ім’я по-батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер фізичної особи), вид зареєстрованого права, дату державної реєстрації, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням відомостей про її кадастровий номер та орган, що здійснив державну реєстрацію.

Загальні засади проведення державної реєстрації прав

Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін’юст. Заява про державну реєстрацію подається щодо кожного об’єкта нерухомого майна окремо.

Орган державної реєстрації прав приймає заяви про державну реєстрацію в порядку черговості їх надходження шляхом реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів з автоматичним присвоєнням їм реєстраційного номера, фіксацією дати та часу їх реєстрації. Моментом прийняття заяви про державну реєстрацію вважається дата та час її реєстрації у базі даних про реєстрацію заяв і запитів. Орган державної реєстрації прав видає заявникові картку прийому заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, форму та вимоги до оформлення якої встановлює Мін’юст.

Заявник під час подання заяви про державну реєстрацію пред’являє органові державної реєстрації прав документ, що посвідчує його особу. Документом, що посвідчує особу, є паспорт громадянина України, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або документ, що його заміняє. Документом, що посвідчує особу, яка не досягла 16-річного віку, є свідоцтво про народження. У разі подання заяви про державну реєстрацію заінтересованою особою особисто така особа, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, пред’являє органові державної реєстрації прав реєстраційний номер облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб – платників податків (далі – реєстраційний номер облікової картки платника податку), крім випадків, коли фізична особа через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України. У разі подання заяви про державну реєстрацію уповноваженою особою така особа, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, пред’являє органові державної реєстрації прав документ, що підтверджує її повноваження.

Заявник разом із заявою про державну реєстрацію подає органові державної реєстрації прав необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита. У разі коли заінтересована особа відповідно до закону звільнена від сплати державного мита, документ про сплату державного мита не подається. Документи, необхідні для проведення державної реєстрації, що подані з порушенням вимог, установлених законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами, є підставою для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію або відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а не для відмови в прийнятті заяви про державну реєстрацію. Орган державної реєстрації прав не приймає заяву про державну реєстрацію у разі відсутності документа, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документа про сплату державного мита, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Державний реєстратор розглядає заяви про державну реєстрацію, відповідно до яких заявлено державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно – в порядку черговості їх прийняття органом державної реєстрації прав.

Тепер декілька слів про порядок державної реєстрації речових прав на земельну ділянку. Така реєстрація проводиться на підставі заяви право набувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб. Разом із заявою подаються документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення відповідних прав (договір, свідоцтво про право на спадщину, рішення суду тощо), та документ, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень. Строк реєстрації також становить 14 робочих днів з дня подання заяви.

Результатом реєстрації права власності на земельну ділянку є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо реєстрації підлягав перехід права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт

Юридична компанія “Альт-Брайер”

Припинення права членства в сільськогосподарських підприємствах

Припинення права членства в сільськогосподарських підприємствах

n12Як вступ, так і вихід із сільськогосподарських підприємств кооперативного типу є добровільним. Член сільськогосподарського підприємства кооперативного типу, який захотів припинити в ньому своє членство, подає про це заяву. Заява повинна бути розглянута правлінням і загальними зборами у тримісячний строк від дня подання заяви з прийняттям відповідного рішення. Ні правління, ні уповноважений вищий орган не мають права перешкоджати особі вийти з членів підприємства. Припинення членства в сільськогосподарському підприємстві може бути здійснено не тільки з ініціативи члена підприємства, а й з ініціативи підприємства.  Законом України «Про кооперацію» (ст. 13) передбачені підстави припинення членства в кооперативі: у разі добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; смерті члена кооперативу – фізичної особи; ліквідації члена кооперативу – юридичної особи; припинення діяльності кооперативу. Членство у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі припиняється з вищезазначених підстав та у разі припинення участі в господарській діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу протягом двох років поспіль (ч.3 ст. 6 ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію»).

Також у випадках несумлінного ставлення членів підприємства до виконання своїх обов’язків, систематичного порушення трудової дисципліни, припинення трудової участі у виробничому кооперативі чи колективному сільськогосподарському кооперативі, як надзвичайний захід дисциплінарного впливу є виключення порушника з членів кооперативу, іншого сільськогосподарського підприємства кооперативного типу. Не допускається виключення з членів колективного сільськогосподарського підприємства, виробничого сільськогосподарського кооперативу іншо­го сільськогосподарського підприємства без достатніх для цього підстав, за незначні провини або за вчинки, які не є по­рушенням трудової дисципліни чи статуту, не були систематичними і за них попередньо не накла­далися дисциплінарні стягнення. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

Юридичний факт припинення права членства в колек­тивному чи в іншому сільськогосподарському підприємстві тягне за собою певні правові наслідки. Так, припинення членства у сільськогосподарському підприємстві кооперативного типу тягне за собою позбавлення цієї особи статусу члена цього підприємства. У разі виходу або виключення з колективного підприємства, сільськогосподарського кооперативу, фізична чи юридична особа має право на одержан­ня своєї частки у спільному майні сільськогосподарського підприємства (паю) натурою, грошима чи цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки – у натурі, як це прямо вста­новлено ст. 9 Закону “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, ст. 21 Закону «Про кооперацію», ст. 16 Закону “Про сільськогос­подарську кооперацію”.

Підставами припинення членства у фермерському господарстві є : смерть фізичної особи, добровільний вихід чи виключення з членів фермерського господарства. Закон «Про фермерське господарство» не деталізує порядок припинення членства у фермерському господарстві, тому дане питання регулюється статутом. Майнова частка члена фермерського господарства успадковується, а якщо фермерське господарство велося однією особою воно успадковується як цілісний майновий комплекс (ст. 23 ЗУ «Про фермерське господарство»). При припиненні членства особа має право на частину майна фермерського господарства. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Оформлення і видачу запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання документів для в’їзду в Україну за клопотанням від юридичних осіб

Оформлення і видачу запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання документів для вїзду в Україну за клопотанням від юридичних осіб

n12Сьогодні хотілося б звернути Вашу увагу на оформлення і видачу запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання документів для в’їзду в Україну за клопотанням від юридичних осіб. Простими словами, це запрошення для іноземця або особи без громадянства, яке надсилає компанія для отримання іноземцем візи D.

Щодо нормативно-правової бази, то питання отримання запрошення регулюється Правилами оформлення і видачі запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання документів для в’їзду в Україну за клопотанням від юридичних осіб.

Для оформлення запрошення на отримання візи для в’їзду в Україну,  форма  якого  визначена у додатку 1 порядку оформлення такого запрошення, юридичні особи, які виступають  приймаючої  стороною,  звертаються  до  територіальних органів міграційної служби за місцем свого знаходження. Тобто, якщо Ваша компанія або підприємство має юридичну адресу у Дніпровському районі міста Києва, то відповідно до своєї юридичної адреси, ви повинні звернутись до Дніпровського районного відділу Державної міграційної служби України.

Запрошення ж оформляється посадовими особами ДМС України на підставі письмового клопотання юридичної особи для оформлення запрошення іноземця чи особи без громадянства. Далі прийняті до розгляду клопотання обліковуються у журналі обліку клопотань юридичних осіб для оформлення запрошень іноземців та особі без громадянства на отримання візи для в’їзду в Україну.

Але клопотання та журнал обліку, це не всі документи, які від будуть вимагати у територіальних органах ДМС України, тож прошу звернути Вашу увагу на такий перелік документів, для оформлення запрошення іноземцеві чи особі без громадянства та отримання документів для в’їзду в Україну за клопотанням від юридичних осіб:

  1. Клопотання (від юридичної особи).
  2. Паспортний документ керівника підприємства, установи чи організації або уповноваженої ним особи (посвідка на постійне проживання АБО посвідка на тимчасове  проживання АБО дозвіл на працевлаштування), який після прийняття документів повертається (звертаю Вашу увагу на «АБО», тобто відповідно до цього переліку ДМС України вимагає для формування повного пакету документів лише якийсь ОДИН документ, а не всі перелічені документи в цьому абзаці).
  3. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи та її статут (або Виписка із ЄДР).
  4. Документ про право власності юридичної особи на приміщення (договір оренди приміщення).
  5. Наказ про призначення працівників, які відповідають за прийом та оформлення документів іноземцям та особам без громадянства.
  6. Гарантійний лист юридичної особи, що запросила іноземця бо особу без громадянства, про взяття на себе зобов’язань  із сплати всіх витрат особи, пов’язаних з її перебуванням в Україні та виїздом з України.
  7. По дві фотокартки розміром 3,5х4,5 керівника підприємства установи чи організації або уповноваженої ним особи та працівника, відповідального за роботу з іноземцями.
  8. Копія сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи, що запрошується, з перекладом українською мовою, засвідченим у встановленому порядку.
  9. Квитанція про сплату вартості адміністративної послуги.

За результатом розгляду клопотання приймається рішення про видачу чи відмову у видачі запрошення. Рішення щодо оформлення запрошень приймають :

  • Голова ДМС України (уповноважена ним особа) – стосовно запрошення в Україну іноземців та осіб без громадянства юридичними та фізичними особами.
  • Начальники   (їх  заступники)  територіальних  органів міграційної  служби  –  стосовно запрошення в Україну іноземців та осіб без громадянства юридичними та фізичними особами на території свого адміністративного обслуговування;
  • Начальники  (їх заступники) територіальних підрозділів міграційної  служби  –  стосовно запрошення в Україну іноземців чи осіб   без  громадянства  фізичними  особами  на  території  свого адміністративного обслуговування.

У разі позитивно прийнятого рішення щодо оформлення запрошення на вільній частині клопотання проставляється штамп встановленого зразка та оформляється запрошення терміном на 6 місяців від дати його оформлення, яке скріплюється візовою печаткою.

Пам’ятайте, що посадовим особам територіального органу забороняється вимагати від роботодавців документи, які не встановлені Правилами оформлення і видачі запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання документів для в’їзду в Україну за клопотанням від юридичних осіб відповідно до Наказу МВС України від 08.10.2008 №524.

Я бажаю Вам, лише позитивно прийнятих рішень! Трішки уважності у формуванні пакету документів і запрошення у Вас уже в кишені!

                                                                          З повагою,

                                                                           Карпенко Аліна Володимирівна

    Юрисконсульт Юридичної компанії «АЛЬТ-БРАЙЕР»

Права та обов’язки засновників сільськогосподарських підприємств

Права та обов’язки засновників сільськогосподарських підприємств

n11Право засновництва реалізується через волевиявлення громадянина реалізувати надані йому права щодо: об’єднання свого приват­ного майна з майном інших громадян для створення статут­ного капіталу, заснування, укладення установчого договору, прийняття статуту і проведення державної реєстрації заснова­ного ним підприємства кооперативного або корпоративного типу (товариства); взяття на себе прав та обов’язків як члена або учасника-акціонера, реалізації свого права на придбання акцій в інших осіб тощо. Такі права притаманні сільськогосподарським підприємствам кооперативного та корпоративного типу та деталізуються у нормах законодавства.

Щодо особливостей прав та обов’язків засновників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, то в першу чергу треба зазначити, що в роз’ясненні Міністерства юстиції України «Щодо правового статусу кооперативів та громадських організацій та кооперативів» від 12.05.2008 р., законодавець закріпив виключне право обрання організаційно-правової форми за громадянами-засновниками. Таке роз’яснення носить рекомендаційний характер та в основному дублює норми Господарського та Цивільного кодексів, Закону України «Про кооперацію» та ін. нормативних актів. Також дане роз’яснення не має будь яких рекомендацій стосовно саме сільськогосподарських кооперативів. 

Визначення майнових прав міститься у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Згідно із статтею 3 цього Закону майновими правами визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права  (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. До правомочностей засновника майнового характеру належать його права (відповідно до умов установ­чого договору) на відшкодування підприємством (товарист­вом) витрат, понесених селянином при здійсненні необхідних дій щодо підготування установчих документів та проведення реєстрації цього підприємства. Це право у нього виникає тому, що такі витрати не можуть бути зараховані до внеску в статутний капітал (фонд).

Щодо прав та обов’язків засновників сільськогосподарського підприємства корпоративного типу, то слід зазначити що статтею 86 Господарського кодексу України визначено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права, кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом. Частиною другою статті 115 Цивільного кодексу України встановлено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Особливістю внеску саме в аграрне корпоративне підприємство є внесок у вигляді права користування земель­ною ділянкою (що належить селянинові за правом приватної власності), права користування водою та іншими природни­ми ресурсами. В останньому випадку за селянином-засновником зберігається право приватної власності на свою землю і, відповідно, виникає право на вимоги до заснованого підпри­ємства (товариства) щодо раціонального використання його землі, відшкодування йому як власникові збитків, завданих його землі, тощо.

При цьому важлим є те, що відповідно до п 14 Перехідних положень Земельного Кодексу України  до   набрання   чинності   законом   про   обіг  земель сільськогосподарського  призначення,  але  не  раніше 1 січня 2016 року,  забороняється  внесення  права  на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств.Тобто засновники і члени не мають права вносити право на земельну частку (пай) до сільськогосподарських товариств.

Засновникам забороняється відповідно до ст. 13 Закону України про «Господарські товариства» використовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

Створення  акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв’язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію (ст. 26, 30, 31, 35 Закону України «Про господарські товариства»). Засновники зобов’язані дотримуватись всіх положень закріплених законодавством, засновницьким договором (ст.26  Закону України «Про господарські товариства» та ст. 9 Закону України «Про акціонерні товариства»). Засновники зобов’язані, зокрема, ви­конати умови Установчого договору, зробити перші внески, відкрити тимчасовий рахунок у банку, провести інші необхідні дії для здійснення державної реєстрації підприємства (товариства). Засновники несуть відповідальність перед особами, що підписалися на акції і перед третіми особами. Засновники та­кож несуть солідарну відповідальність за зобов’язання, що виникли до реєстрації публічного та приватного акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю.

Засновники акціонерного товариства мають право голосу щодо заснування товариства, затвердження оцінки майна, що вноситься засновниками в рахунок оплати акцій товариства та затвердження статуту товариства. Також правами засновників є право відмовити від створення товариства та повернути свої внески, зроблені ними в рахунок оплати акцій. Засновник зобов’язаний оплатити повну вартість придбаних акцій до затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що посвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов’язаннями (ст. 11 Закону України «Про акціонерні товариства»). Статутом акціонерного товариства не може бути передбачено надання засновникам товариства додаткових прав чи повноважень.

Слід зауважити, що у процесі керування підприємством засновник тільки виконує свої повноваження та не трансформується автоматично в директора. Засновнику, який вирішив узяти на себе функції керування підприємством, потрібно пройти процедуру таку ж саму, як і у разі зміни посадової особи.

Отже, право засновництва  є загальним, рівним і особистим. Вирішення кожним селянином питання про створення для себе прав та обов’язків засновника товариства, про придбання акцій (часток) товариства і розпорядження цими акціями (часткою) є особистою правомочністю всіх право- та дієздатних громадян України.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Порядок та особливості набуття права членства в сільськогосподарських підприємствах

Порядок та особливості набуття права членства в сільськогосподарських підприємствах

n10Оскільки членство передбачене в сільськогосподарських кооперативах, фермерських господарствах, колективних сільськогосподарських підприємствах, то висвітлимо особливості правового статусу членів вказаних сільськогосподарських підприємств у зазначеній послідовності.

Юридичними ознаками сільськогосподарських підприємств кооперативного типу, які дають можливість відрізнити їх від інших суб’єктів господарювання, є те, що вони створюються на умовах членства. Їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних органів. Вони організовуються виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному порядку.

Право членства в сільськогосподарських підприємствах кооперативного типу – це сукупність (система) правових норм (правил) стосовно реалізації конституційного права громадян стати їх членом, порядку і умов вступу та виходу з їх складу, визначення і реалізації їх правомочностей як поєднання членських прав та обов’язків про припинення членства у цих утвореннях. Правові засади членства в сільськогосподарських кооперативах врегульовано нормами Законів України «Про кооперацію» та «Про сільськогосподарську кооперацію». Останній нормативний акт як спеціальний щодо регулювання відносин членства та правового статусу членів у сільськогосподарських кооперативах визначає, що член сільськогосподарського кооперативу – це фізична або юридична особа, яка зробила вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом сільськогосподарського кооперативу, визнає принципи і цілі сільськогосподарського кооперативу, дотримується вимог його статуту і користується правом ухвального голосу. Членами сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути лише фізичні особи, які виявили бажання об’єднатися для спільної виробничої діяльності на засадах обов’язкової трудової участі. Право членства в підприємствах кооперативного типу є добровільним, тобто ніхто не може примусити громадянина стати його членом, а також індивідуальним, особистим і не може передаватися іншій особі.

Громадянин, який бажає стати членом сільськогосподарського підприємства повинен мати загальну цивільну правоздатність та дієздатність, тобто бути правосуб’єктною особою. Щодо виникнення у громадян членських відносин в аг­рарному підприємстві кооперативного типу національне за­конодавство встановило єдине обмеження — вік, до досяг­нення якого заборонено приймати до членів колективного сільськогосподарського підприємства.

Член сільськогосподарського кооперативу має досягти 16-річного віку, про що прямо йдеться в ст. 10 Закону України «Про кооперацію». Яремчук Ю.О. вважає, що встановлення саме такого віку, з якого виникає аграрна членська правосуб’єктність, пов’язано із можливістю особи з досягненням 16-ти років брати трудову участь у діяльності сільськогосподарського (й передусім виробничого) кооперативу.

Жодних обмежень для фізичних осіб, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у діяльності сільськогосподарського підприємства (кооперативу), Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію», як і інше законодавство не встановлює.

Обов’язковою умовою членства, в основному в у виробничих кооперативних сільськогосподарських підприємствах, є участь їх членів у діяльності цих підприємств особистою працею. Цим вони відрізняються від корпоративних утворень, діяльність яких базується на об’єднанні капіталів.

Проте, крім дійсного виділяють асоційоване членство в сільськогосподарських кооперативах. Такий вид членства передбачено у ст. 14 Закону України «Про кооперацію». Відповідно, асоційований член  кооперативу  –  фізична чи юридична особа, яка внесла пайовий внесок і користується правом дорадчого голосу в кооперативі. У кооперативі допускається асоційоване членство для осіб, які визнають його статут та внесли пай. У Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» асоційоване членство прямо передбачене лише щодо обслуговуючих кооперативів, проте у виробничих кооперативах таке членство також можливе, при умові закріплення його у статуті кооперативу. Порядок вступу до кооперативу та участь асоційованого члена в його господарській та іншій діяльності,  права та обов’язки такого члена,  розміри  паїв  та  виплат  на  паї  визначаються також статутом кооперативу.

Протягом багатьох років існування колгоспів основною умовою вступу до членів колгоспу було бажання громадянина стати його членом і брати особистою працею участь у веденні громадського господарства. З прийняттям в Україні законів “Про колективне сільськогосподарське підприємство” та “Про сільськогосподарську кооперацію” ці принципи було визначено чіткіше.

Нині, за умов переходу до ринкової економіки, діяльності існуючих колективних сільськогосподарських підприємств на засадах самоврядування і підприємництва (п. 1 ст. 1 Закону “Про колективне сільськогосподарське під­приємство”)виникла необхідність здійснювати кооператив­ним підприємством оцінку особистого внеску кожного пра­цездатного члена у прибутковість колективного сільськогос­подарського підприємства. З огляду на це, з розширенням ринку праці в аграрних підприємствах кооперативного типу виникає потреба уважнішого підходу до питання, кого ж саме, якої сумлін­ності та рівня кваліфікації приймають до членів колективу. А тому вирішення питання про вступ і прийняття до членів колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів тощо становить поєднання двох волеви­явлень — волі особи, яка бажає стати членом, і волі вищого органу самоврядування кооперативного типу аграрного під­приємства.

Основа виникнення права членства та набуття членських прав є юридичний склад, що включає в себе прийняття рішення уповноваженим органом щодо прийняття особи до складу членів та участь у формуванні майна такого підприємства. Так, відповідно до статті 11 ЗУ «Про кооперацію» вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. У заяві мають зазначатися зобов’язання особи визнавати статут кооперативу та дотримуватися його вимог, брати участь у діяльності кооперативу, сплатити вступний та пайовий внески тощо. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Заява має бути розглянута у присутності заявника на засіданні правління (з додержанням кворуму). На правління покладається обов’язок розглянути заяву і винести рішення: рекомендувати чи не рекомендувати особу, яка подала заяву загальним зборам (чи зборам уповно­важених), прийняти чи ні її до членів аграрного підприємства кооперативного типу. У громадянина, прийнятого до членів підприємства, право членства виникає від дня розгляду його заяви на засі­данні правління і рекомендації (чи відповідно поданню на схвалення) правління (головою правління) вищому органу са­моврядування прийняти цю особу до членів сільськогосподарського кооперативу. Особа, яка не була рекомендована правлінням (або від­повідно головою правління, як це встановлено статутом коо­перативу), може оскаржити цю відмову загальним зборам (зборам уповноважених) членів сільськогосподарського кооперативу.

В юридичній літературі окрему дискусію викликало питання про момент, з якого виникають членські правовідносини й відповідна особа здобуває статус члена сільськогосподарського кооперативу. Зокрема, Гафурова О.,Титова Н. дотримуються думки, що оскільки названими приписами закону передбачена необхідність затвердження рішення правління (голови) кооперативу про прийняття особисто сільськогосподарського кооперативу загальними зборами його членів, то відповідно й статус члена кооперативу така особа набуде з моменту набуття чинності рішенням загальних зборів членів кооперативу. Інші ж автори, наприклад, Гайдуцький П., вважають, що членство в сільськогосподарському кооперативі виникає у відповідної фізичної особи з моменту прийняття рішення правління (голови кооперативу) про її прийняття до членів кооперативу.

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про сільськогосподарську кооперацію» фізичні та юридичні особи можуть бути членами кількох сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, різних за видами діяльності.

Щодо членства та правового статусу членів колективних сільськогосподарських підприємств, то вони закріплені у Законі України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Зокрема, згідно зі ст. 5 названого Закону членство в колективному сільськогосподарському підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами такого підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут. Усі інші положення щодо членства в колективному сільськогосподарському підприємстві мають визначатися в його статуті.

Право членства в колективному сільськогосподарському підприємстві може набуватись: шляхом засновництва – після реєстрації колективного сільськогосподарського підприємства; перереєстрація статутів колгоспів (стали правонаступниками відповідно до Постанови Верховної Ради від 14.02.92. «Про порядок введення в дію Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»); у процесі приватизації державних сільськогосподарських підприємств шляхом його перетворення в колективне сільськогосподарське підприємство відповідно до Закону України «Про особливості приватизації майна в аграрний промисловий комплекс»;  шляхом прийняття до членів колективного сільськогосподарського підприємства в порядку та на підставах, передбачених законом та статутом.

Заява подається на ім’я голови колективного сільськогосподарського підприємства до правління. З моменту рішення загальних зборів відраховується момент виникнення членства в підприємстві.

Щодо членів фермерських господарств,  згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство» членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Членство у фермерському господарстві базується на добровільності. Ч.2 ст.3 Закону – при створенні фермерського господарства одним з членів сім’ї усі інші члени сім’ї самостійно вирішують питання щодо членства.

Звідси очевидним є те, що членами фермерських господарств можуть бути винятково фізичні особи, до яких пред’являються наступні вимоги: наявність загальної цивільної дієздатності та правоздатності, тобто правосуб’єктності, досягнення 14-річного віку, визнання і дотримання положень статуту фермерського господарства.  Особливою вимогою є наявність сімейних чи родинних зв’язків між членами фермерського господарства. Тобто, іншими словами, обов’язковою передумовою членства у фермерському господарстві виступає наявність статусу подружжя у осіб, які бажають вести таке господарство, або ж походження осіб один від одного, або ж перебування в інших родинних зв’язках, що деталізовано у положенні ч.3 ст.3 ЗУ «Про фермерське господарство». При цьому В.М. Єрмоленко вказує, що слід робити наголос на тому, що фермерське господарство є передусім родинно-трудовим (а не сімейно-трудовим) об’єднанням,оскільки членами такого господарства виступають родичі.

У ч.1 ст.3 Закону зазначено що не можуть бути членами фермерського господарства особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Тобто не можна поєднувати статус члена і найманого працівника.

Щодо необхідності громадянства України, то Закон прямого обмеження не містить. Членство у фермерському господарстві може набуватись і громадянами України, і іноземцями, і особами без громадянства.

Право членства може набуватися при створенні фермерського господарства та коли останнє вже зареєстроване та діє. Порядок набуття членства регулюється статутом фермерського господарства, усі його члени прописуються у статуті. Моментом виникнення статусу члена та членських правовідносин у фермерському господарстві є момент державної реєстрації статуту такого господарства (щодо тих осіб, які брати участь у створенні фермерського господарства), а у разі, коли фермерське господарство було створено одним із членів сім’ї, інші члени сім’ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Проблеми сроку прийняття та відмови від заповідального відказу

Проблеми сроку прийняття та відмови від заповідального відказу

n9На сьогоднішній день одним із дискусійних питань у цивільному законодавстві залишається спеціальні заповідальні розпорядження, а саме заповідальний відказ. Одним із таких дискусійних питань є проблеми строку прийняття та відмови від заповідального відказу.

Відповідно до ст. ст. 1237, 1238 ЦК України, заповідач має право покласти на спадкоємця за заповітом виконання певного майнового зобов’язання на користь особи (відказоодержувача, легатарій), зазначеної заповідачем. В відносинах, які виникають з цього приводу відказоодержувач (легатарій) виступає в ролі кредитора, а спадкоємець є боржником.

Виникає проблема з питання про строк прийняття та відмови від заповідального відказу та межі його дії. Тобто в який термін він може бути виконаний. Чинне законодавство не містить прямих вказівок на вирішення цього питання, ним лише визначено, що заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини (ст. 1239 ЦК).

Таким чином, виникають досить багато різних поглядів з даного приводу. До прикладу, багато вчених вказує, що трок на пред’явлення вимог відказоодержувачем до спадкоємців, обтяжених відказом, слід вважати загальний строк позовної давності. Але з якого саме моменту починати відрахувати перебіг строку позовної давності, існують дві протилежні думки: з моменту прийняття спадщини  чи з моменту її відкриття.

Відповідно до ч. 4 ст. 1238 ЦК України “відказоодержувач має право вимоги до спадкоємців з часу відкриття спадщини”. Часом відкриття спадщини за цивільним законодавством вважається “день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою” (ч. 2 ст. 1220 ЦК). Таким чином, першою умовою набуття заповідального відказу є вимога, щоб відказоодержувач пережив момент відкриття спадщини (ст. 1239 ЦК), другою умовою є прийняття спадщини спадкоємцем, частка спадщини якого обтяжена заповідальний відказом.

Також слід зазначити, що з моменту відкриття спадщини відказоодержувач в силу тільки одного факту смерті спадкодавця набуває окрім права прийняти заповідальний відказ також і право на відмову від нього. Тому, що заповідальний відказ, це лише пропозиція до відказоодержувача, яку він може прийняти або відхилити.

Також слід було б зазначити ще момент невиконання спадкоємцями обов’язків з передачі майна чи невиконання інших дій, відказоодержувач має право подати позов з вимогою примусового виконання зобов’язання лише після того, як спадкоємець прийме спадщину. До цього моменту право відказоодержувача ще не вважається порушеним і право на позов не виникає. Право вимоги до спадкоємця щодо виконання заповідального відказу відказоодержувач отримує в момент відкриття спадщини, а право на позов для захисту цього права — з моменту відмови спадкоємця, який прийняв спадщину, обтяжену заповідальним відказом, виконати це розпорядження.

Отже, можна зробити висновок, що моментом строку прийняття та відмови від заповідального відказу слід вважати момент прийняття спадщини спадкоємцем. На нашу думку, потрібно встановити чіткі строки прийняття та відмови від заповідального відказу для правового та безспірного регулювання даного питання.

З повагою,

Карпенко А.В.

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Основні права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативів

Основні права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативів

n8Основні права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативів закріплені у ст.11 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» та в статті 12 Закону України «Про кооперацію», додаткові права  та  обов’язки його членів  можуть бути передбачені іншими законами, нормативно-правовими актами та  статутом кооперативу.

Основними правами є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу,  посадових осіб кооперативу  із  запитами, пов’язаними  з членством у кооперативі,  діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Члени виробничих кооперативних підприємств також наділяються: правом на одержання роботи за покликанням, професією, родом занять і освітою з урахуванням потреб підприємства; правом на відпочинок; правом на соціальне страхування і забезпечення тощо. Право члена виробничого кооперативу на вихід та отримання паю закріплене також відповідно у ст.166 Цивільного кодексу України.

О.В. Гафурова зазначає, що права та обов’язки членів сільськогосподарських кооперативів слід згрупувати таким чином: конституційні права та обов’язки, які поширюються на всіх громадян України (право на об’єднання громадян, право володіти, користування і розпоряджатися своєю власністю та ін.); галузеві права та обов’язки, що відображають особливості сільськогосподарського виробництва (права пов’язані з використанням земель та ін.); права та обов’язки, обумовлені правовим становищем сільськогосподарського виробничого кооперативу (право на участь в господарській діяльності кооперативу та в управлінні, право голосу на загальних зборах та ін.).

Основними обов’язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу та інших локальних актів; виконання рішень  органів  управління  кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов’язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Основними відмінностями прав та обов’язків дійсного члена від асоційованого є те, що дійсні члени роблять вступний і пайовий внесок, в той час як асоційовані члени лише пайовий, у асоційованих членів відсутній обов’язок трудової участі, асоційовані члени мають право дорадчого, а не вирішального голосу та мають переважне порівняно з членами кооперативу право на одержання паю при ліквідації кооперативу.

Право членства є особистим правом, у спадщину не переходить, спадкоємці можуть успадковувати лише право на частку в майні відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. Але у ч.4 ст. 166 Цивільного кодексу України зазначається, що у разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше  не встановлено статутом кооперативу. За відмови прийняти спадкоємців у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.                                                                                                                  

Управління діяльністю сільськогосподарських підприємств кооперативного типу здійснюється на засадах самоврядування, широкої демократії та активної участі їх членів за принципом «один член – один голос». Це, безумовно, свідчить про те, що всі члени цих підприємств (фізичні і юридичні особи) мають рівні права та обов’язки.

Виділяють наступні права та обов’язки членів колективного сільськогосподарського підприємства, що закріплені в Законі України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»: організаційні – дотримання прав та обов’язків щодо оформлення і припинення права членства; трудові – здійснювати трудову участь у сільськогосподарському підприємстві; управлінські – участь в управлінні підприємством; майнові – право на майновий пай, на нарахування частини доходу на пай, витребувати майновий пай в натурі, грошах, цінних паперах при припиненні членства та ін.; земельні – право на земельну частку (пай), витребувати в натурі, укласти договір оренди та інші права та обов’язки закріплені законами та локальними актами. Також, слід зазначити, що у ст. 2 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»  пай є власністю члена підприємства.  Право  розпоряджатися своїм  паєм за власним розсудом член  підприємства  набуває  після припинення  членства  в  підприємстві. 

Права та обов’язки членів фермерського господарства закріплені у статтях 13 – 16 Закону України «Про фермерське господарство», що стосується в основному землекористування.

Стаття 14 Закону закріплює права фермерського господарства та його членів. Так, фермерське господарство та його члени відповідно до Закону мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських  та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати  житлові  будинки,  господарські  будівлі  та споруди; реалізовувати  вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт;  інші права. Також члени фермерського господарства мають право  на  одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Порушені  права  власників  земельних  ділянок  підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Стаття 15 Закону закріплює обов’язки фермерського господарства та його членів : фермерські  господарства,  у  власності  яких  є  земельні ділянки,  надані  їм   для   ведення   фермерського   господарства відповідно до закону,  зобов’язані: забезпечувати  використання  земельних   ділянок   за   їх цільовим призначенням; одержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати  інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади  та  органам місцевого  самоврядування  дані  про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних,  екологічних та інших вимог щодо якості продукції; дотримуватися   правил   добросусідства   та  встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки,  протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Інші обов’язки членів фермерського господарства можуть бути зазначені в статуті, наприклад, обов’язок не розголошувати інформацію, що становить комерційну таємницю фермерського господарства; дотримуватись вимог статуту фермерського господарства і виконувати рішення його органів управління, відповідно до законодавства і статуту та ін.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Набуття права засновництва в сільськогосподарських підприємствах

Набуття права засновництва в сільськогосподарських підприємствах

Правовий статус засновників сільськогосподарських підприємств

n7У Конституції України закріплено низку норм, які певною мірою регламентують відносини у сільському господарстві. Це, зокрема, стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землю; стаття 41 Конституції України, яка передбачає право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Важливе значення для діяльності сільськогосподарських підприємств має стаття 42 Конституції України, яка закріплює право на підприємницьку діяльність. Основною конституційною нормою, яка забезпечує кооперативну діяльність, є стаття 36 Конституції України, відповідно до якої громадяни України мають право на свободу об’єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх економічних і соціальних інтересів. 

Права та обов’язки засновників, членів та учасників сільськогосподарських підприємств закріплені у Господарському кодексі України від 16 січня 2003 р., Цивільному кодексі від 16 січня 2003 р., Податковому кодексі України від 2 грудня 2010 р., Законах України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р., «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. Це право засновано також і на спеціальних аграрних законодавчих та підзаконних актах, таких як Зе­мельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., Закони України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р., «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р., “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”,«Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р.,  та ін­ших урядових й відомчих актах.

Діяльність сільськогосподарських кооперативів базується на нормах Конституції України, Цивільного, Господарського, Податкового і Земельного кодексів України, Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» інших нормативно-правових актів. Загальні принципи, поняття та норми утворення, управління сільськогосподарського кооперативу та кооперативних об’єднань, права та обов’язки їх членів та ін., регулюються Законом України «Про кооперацію». Статут сільськогосподарського кооперативу розробляється відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про кооперацію». Примірні статути сільськогосподарських кооперативів розробляються Міністерством аграрної політики та продовольства України. Сільськогосподарські кооперативи розробляють та затверджують правила внутрішньогосподарської діяльності кооперативу, якими є нормативний документ, що встановлює вимоги до провадження господарської та іншої діяльності кооперативу відповідно до законодавства та статуту кооперативу.

Правовий статус фермерського господарства визначається Господарським кодексом України, Законом України «Про фермерське господарство», його статутом та ін.

Діяльність колективного сільськогосподарського підприємства регулюється Господарським кодексом України,  Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», його статутом та іншими актами законодавства України.

Правосуб’єктність корпоративних сільськогосподарських підприємств регламентується, зокрема Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про господарські товариства» та Законом України «Про акціонерні товариства» та іншими нормативно-правовими актами.

У вищезазначених нормативно-правових актах закріплено законодавче забезпечення прав та обов’язків засновників, учасників та членів сільськогосподарських підприємств.

Набуття права засновництва в сільськогосподарських підприємствах

Для створення юридичної особи її засновники розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма засновниками, якщо законом не встановлений інший порядок. Відповідно до ст. ст. 87,88 Цивільного кодексу та ст. 57 Господарського кодексу, установчими документами суб’єкта аграрного господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених чинним законодавством, статут. У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також  порядок його організації та ліквідації.

Процедурі створення сільськогосподарського кооперативу присвячено спеціальний розділ ІІ Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», в якому зазначаються загальні умови створення сільськогосподарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, основний зміст статуту кооперативу, порядок його прийняття. Основними умовами створення сільськогосподарського кооперативу є такі: 1) створення його засновниками на добровільних засадах; 2) засновниками сільськогосподарського кооперативу можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, зареєстровані в Україні.

Обмеження кола засновників лише громадянами України зумовлено тим, що відповідно до Земельного кодексу суб’єктами права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути тільки громадяни України та юридичні особи, засновані громадянами України або юридичними особами. Тільки вони можуть об’єднувати належні їм земельні ділянки під час створення кооперативу.

Коло засновників сільськогосподарського кооперативу залежить від виду сільськогосподарського кооперативу. Засновниками сільськогосподарського виробничого кооперативу можуть бути виключно фізичні особи, які повинні бути виробниками сільськогосподарської продукції. Такі фізичні особи об’єднуються для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Такі критерії передбачені у ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Засновниками сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу можуть бути як фізичні так і юридичні особи, які мають статус сільськогосподарського виробника, та об’єднуються для організації обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності та на захист їхніх економічних інтересів. Кількість засновників сільськогосподарського кооперативу повинна бути не менше трьох осіб. Склад засновників відповідно до ст. 8 Закону України «Про кооперацію» має зазначатися в статуті кооперативу. З моменту реєстрації засновники сільськогосподарського кооперативу набувають статусу його членів.

Фермерське господарство створюється на добровільних засадах. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку і виявив відповідне бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» засновниками можуть бути один або декілька громадян України які є родичами. З приводу необхідності для фізичних осіб, які претендують на членство у фермерському господарстві, мати громадянство України, то слід погодитися із В.Ю. Уркевичем, який зазначає, що якщо фермерське господарство створюється однією особою або кількома членами сім’ї, то всі вони повинні мати громадянство України (відповідно до ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство»); якщо ж членство набувається вже після його створення й державної реєстрації, то особі, яка претендує на членство в ньому, мати громадянство України не обов’язково.

Обов’язковим є набуття засновником фермерського господарства прав на земельну ділянку у власність або у користування. У власність земельні ділянки для ведення фермерського можуть набуватися безоплатно шляхом приватизації  та виділення земельної частки (паю) в натурі відповідно до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство». При створенні фермерського господарства земельна ділянка оформлюється на фізичну особу – засновника. У випадку відмови у наданні ділянки і оскарження відмови до суду позитивне рішення суду є підставою для оформлення землевпорядної документації, реєстрації земельної ділянки у кадастрі та прав на неї у державному реєстрі.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Виходячи з даного визначення членами колективного сільськогосподарського підприємства можуть бути лише фізичні, а, відтак, не можуть бути юридичні особи. Слід зауважити, що Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, на відміну від Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”, не виокремлює засновників та членів підприємства. Ч. 2 ст. 5 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” зазначає, що членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут. Зважаючи на те, що Цивільний кодекс України не передбачає особливостей надання цивільної дієздатності при створенні підприємства у сфері сільського господарства, вважаємо, що засновниками колективного сільськогосподарського підприємства можуть виступати лише особи з повною дієздатністю, а його членами – особи з 16-річного віку, як це передбачено Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», колективні  підприємства можуть на добровільних засадах  об’єднуватися в спілки (об’єднання), бути  засновниками  акціонерних  товариств, які діють на основі своїх статутів.

Засновниками аграрних (сільськогосподарських) підприємств корпоративного типу можуть бути фізичні і юридичні особи, які можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про господарські товариства» засновниками товариства   можуть   бути підприємства,  установи,  організації,  а  також  громадяни,  крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками  та учасниками  господарських  товариств  нарівні  з  громадянами та юридичними  особами  України,    крім    випадків,    встановлених законодавчими актами України.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб. Стосовно акціонерних товариств створених однією особою чи тих, що складаються з однієї особи у разі придбання  одним  акціонером усіх акцій товариства, то відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню  для  загального відома  в  порядку,  встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Коло засновників визначено ст. 26 Закону «Про господарські товариства». Ця стаття спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Вона визначає засновниками тих осіб, які укладають установчий договір. Згідно з ч.4 цієї статті засновники повинні виконати низку обов’язкових передбачених законом дій щодо заснування товариства : зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, підписатися на акції, провести установчі збори і здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Право засновництва є загальним, рівним і особистим. Вирішення кожним громадянином питання про створення для себе  прав та обов’язків засновника товариства, про придбання акцій (часток) товариства і розпорядження цими ак­ціями (часткою) є особистою правомочністю всіх право- та дієздатних громадян.

Порушення встановленого законодавством порядку створення сільськогосподарського підприємства або невідповідність його установчих документів закону є підставою для відмови в державній реєстрації. Важливою гарантією прав засновників сільськогосподарського підприємства є неприпустимість відмови в державній реєстрації такого підприємства з інших мотивів, зокрема, з приводу недоцільності. Відмова в державній реєстрації суб’єкта аграрного підприємництва, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

Старі і нові КВЕДи. Що це і навіщо?

Старі і нові КВЕДи. Що це і навіщо?

n6Ви хочете зареєструвати підприємство, стати фізичною особою-підприємцем або вже працюєте і досі ще до кінця не розібрались «що до чого»? Читайте далі.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації. Класифікацію розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України N 326 від 04.05.93 “Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики” http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/326-93-%D0%BF. КВЕД призначено для використання органами державного управління, фінансовими органами та органами статистики.

КВЕДи вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), а також вказуються на довідці статистики. Одному суб’єкту господарювання максимум можна підібрати шість КВЕДів. Якщо ж ви хочете почати працювати за новим видом діяльності, за яким у вас немає КВЕД – це не проблема, оскільки КВЕДи можна змінювати.

Важливо знати, що для юридичних осіб заявлені види діяльності повинні бути обов’язково згадані в статуті підприємства.

Звичайно не можу не звернутись до недавніх подій, а саме до того що  з 1 січня 2012 року набрав чинності новий КВЕД 2012, який відповідає європейським стандартам, у зв’язку з чим всі юридичні і фізичні особи – підприємці зобов’язані були до кінця 2012 року замінити коди видів діяльності, зазначені в довідках статистики, з радістю Вас заспокою, якщо ви цього ще не зробили, з будь-яких причин, ніяких санкцій до вас застосовано не буде. Проте враховуючи, що автоматичної заміни кодів видів діяльності не допускається, слід все ж таки провести зміни КВЕД 2012. Також варто знати, що КВЕД впливає на: достовірність бухгалтерської звітності, отримання ліцензій та дозволів, сертифікацію продукції тощо.

Для зміни КВЕДів для юридичних осіб необхідними документами є такі:

  1. Дві довіреності;
  2. Реєстраційна картка Форми 4;
  3. Оригінал попередньої довідки управління статистики, в замін якої Вам видадуть нову.
  4. Зверніть Увагу! У разі необхідності внесення змін до установчих документів юридичної особи у зв’язку із змінами видів економічної діяльності, крім форми № 4, необхідно подати реєстраційну картку за формою № 3.

Для зміни КВЕДів фізичних осіб-підприємців необхідними документами є такі:

  1. Дві довіреності;
  2. Реєстраційна картка Форми 11;
  3. Свідоцтво про державну реєстрацію або виписка (копія);
  4. Оригінал попередньої довідки управління статистики, взамін якої Вам видадуть нову довідку.

Звичайно ж, зміна кодів діяльності не обов’язково залежить від введення нового КВЕД 2012, можливо, Ви захочете просто змінити профіль діяльності Вашого підприємства. При цьому пакет документів, що надаються буде тим же. Перед походом до державного реєстратора, раджу налаштуватися і прийти якомога раніше, оскільки черги великі, реєстратори починають прийом в 9.00 ранку, але як показує досвід, черга формується задовго до цього. Після реєстрації нових КВЕД у державного реєстратора, необхідно звернутися до органу статистики та отримати нову довідку з ЄДРПОУ.

Тож успіхів Вам! Наша компанія залюбки відповість на всі Ваші питання та зробить всю роботу за Вас. Звертайтесь!

Як сказав Йоган Фрідріх Шиллер «Людина віддзеркалюється у своїх вчинках», відповідно обличчям Вашої компанії є результат, який вона дає. Тож залишайтесь з нами і Ви завжди будете в вирі юридичного життя для отримання максимального результату від своєї роботи.

З повагою,

Червєнкова Марина Георгіївна

Юрисконсульт Юридичної компанії “Альт-Брайер”

1/212